Заходи та виховні години

Виховна година

«А на цих рушниках - Україна моя»

Мета: ознайомитись із рушником як оберегом українського народу, із звичаями і обрядами пов’язаними з рушником, значенням символів на рушниках, розвивати інтерес до історії вишивки, виховувати повагу до праці майстринь.

Обладнання: елементи української хати, вишиті рушники, виставка робіт майстринь, коровай на рушникові, вислови про рушники, записи пісень.

Література: Збірник українських пісень, народні перекази, «Уроки народознавства» - Київ: Редакція часопису «Народознавство».

Ведуча: Відлітають роки, минають віки, змінюється мода, але не затьмарить краси вишитих речей. Вони вічні.

Гостей годиться хлібом-сюллю зустрічати,

Привітним, гожим словом шанувати.

Прийміть же хліб на мальовничім рушникові,

Про цей рушник і піде мова.

(Діти вручають коровай гостям)

Ведуча: Хліб-сіль на вишитому рушникові - одвічні людські символи. Прийняти рушник, поцілувати хліб - символізує духовну єдність, злагоду, глибоку пошану тих, хто прийняв її. Цей звичай пройшов через віки і став доброю традицією в наш час. З сльозами на очах цілують рушник іноземні туристи, для яких Україна - рідна земля. Земля їхніх батьків і дідів. І як найдорожчій подарунок з України везуть рушник. Бо на ньому вишивають до болю знайомі і рідні спомини - шум дібров, кетяги калини, довгі коси українськиї верб - все те, чого немає на чужині.

   Сивіють і народжуються роки - минають століття, однак у побуті значну, а часом і вирішальну роль продовжують грати прості речі, якими ще користувалися наші далекі предки.

   Полотнище - було для них і скатертиною, і вузликом, де зберігалися харчі, і при необхідності елементи одягу, і оздобою оселі. З часом це полотнище стали називати рушником («ручником»).

Учениця 1: У нас сьогодні наче вечорниці.

Милують око диво-рушники

Дівочий сміх лунає у світлиці,

Як добре, що є звичаї такі.

Учениця 2: Збиратися гуртом, співають, гуляти,

Про Україну - неньку розмовляти.

Дізнатись більше про традиції, обряди,

Культуру та історію - ми завжди раді.

Учениця 3: Скільки багатства в нашого народу!

 В криниці мудрості не висиха вода.

 Свято шануються закони роду

 Душі народної скарбниця не згаса.

Учениця 4: Не вистачить нам ночі, мабуть,

 Щоб розказати про всі оці скарби.

Адже сьогодні ми прийшли сюди

Щоб розповісти вам про рушники.

Ведуча: Історія рушника дуже цікава. Традиційно він служив оберегом.

Ще за поганських часів його чіпляли на дерево, пускали на воду, клали на каміння й молили богів, щоб відвели стихійне лихо, всяку порчу, посилали благодаті: щоб родила земля, щоб біда і всяка напасть обминала родину.

З приходом християнства з рушниками проводжали князів у похід, храмові рушники дарували церкві. Серед них були ті, що висіли на вівтарв - божники, на стіні або на охороні.

   Висить рушник у хаті на кілочку, калина червоніє на столі, а біля неї житні колосочки, мов пустотливі братики малі. Це все моя земля, моя Вкраїна. Це рук моєї матері тепло. І цей рушник, яким і дочку й сина Благословляє мати на добро. Український рушник… Оздоблений квітами, зірками, птахами. Скільки він промовляє серцю кожного із нас.

Учениця 1: Рушники України, скільки вас і які?

Рушники для дитини,

Рушники на всі дні,

Рушники ті весільні, Рушники лиш для свят,

Рушники для недолі,

Рушники для малят.

Учениця 2: І над образом в хаті

Рушничок той висить

І в палатах багатих

Хто всіх налічить?

Учениця 3: Рушники всі у узорах:

І рушник на щодень,

Різнобарвні в кольорах,

 Щей рядочки з пісень.

Рушники України -

Для обличчя і рук,

З ними діти зростали,

Брали в світ в дні розлук.

Учениця 4: На весь світ розіслали

Різні взори землі

Рушники  - не для слави

Рушники - вчителі.

Ведуча: Українська вишивка відрізняється чіткою композицією і різноманітною технікою виконання: мереження (гладь стеблова), вирізування (аплікація) - такі рушники ви бачите у нас сьогодні, хрестик косий і болгарський.

   У різних регіонах України рушники називають по-різному, залежно від їх призначення: утирачі, стирачі, божники (або покутни), кілкові, плечові, весільні, подарункові, обрядові.

   Ознакою охайності, працьовитості кожної господині є прибрана хата і чистий рушник на похваті. Не випадково в народній пісні мати повчає дочку:

Тримай хату, як у віночку

І рушник на кілочку,

Тримай відерця чистенькі

І водиці повненькі.

   Є рушники не вишиті, навіть не вибілені, з цупких ниток. Такі рушники робили для рук, обличчя, тіла, вони називаються утирачі. Гостеві завжди окремий утирач подавали, воду на руки зливали, показуючи свою повагу до нього. Про рушник утирач мовити в народній пісні:

Вода в відеречку,

Братику, вмийся.

Рушник на кілочку,

Братику, втрися.

   Не вибілювали стирачі-рушники для витирання столу, лавок, посуду. Зі стирачем ходили доїти корову, ним накривали хліб чи діжку з тістом. Такі рушники могли прикрасити або непишним візерунком, або витканими в кольоровими смужками-мережками.

   А гордістю кожної родини були божники (або покутники) – рушники для образів. Для них брали найкраще тонке полотно, сорно вибілене.

   Гарними були й кількові рушники для прикраси картин, дзеркал, рамок з фотокартками. Кожен сусід чи гість, зайшовши до хати, відразу міг оцінити роботу жінок і дівчат, дивлячись на ці рушники.

Учень: І хмаринка в ніжному світанні,

І ласкаве сонце на весні,

І останнє болісне прощання

З нову пригадалося мені.

Теплий вечір. Мамину усмішку

Та солоні сльози на устах

І дитинства раннього доріжку

Ти приніс, немов на крилах птах.

Добрий, щедрий, лагідний, поете,

До таких питань ти ще не звик…

Передай мені свої секрети

Як зумів ти вишити рушник?

Той рушник – то пісня України.

Нашої священної землі

В ній співають ранки солов’їні,

Квітом розливаються гаї.

Той рушник – то доля українська,

То дещиця вічної зорі,

Невмируща слава материнська,

 Найсолодші спогади мої…

Знов беру до рук жадану книжку

Розгортаю «Пісню про рушник»

Шлю привіт тобі Андрій Малишко

України зоряний скарбник!

Ведуча: З давніх-давен у чарівну силу рушника вірили, як у доброго чарівника, що збереже від усякого лиха. Спитаєте, звідки ж бо взятися такій силі? А сила рушника – у візерунках, вишитих на ньому. Рушники можна читати так, як читають книги. Треба лише розумітися на орнаментах.

   Сила рушника у маминій любові з якою вона вишиває, стиха промовляючи: «Люба, донечко, хай для тебе  запалає щастям сонечко; хай зозуля накує світлу доленьку». Висока майстерність мами – вишивальниці виявляється у любові до життя, вірі в радісне майбутнє.

   Ота мелодія фарб і орнаментів перекладена на музику, виливається в українську пісню («Мамині рушники»).

   Давайте згадаємо, що вам відомо історію витинанки? Мистецтво вишивати дуже давне. З покоління  в покоління передавалося воно від однієї майстрині до іншої, від матері до дочки. Про історію вишивок на території сучасних українських земель у давні часи свідчать археологічні розкопки.

Найстарша датована пам’ятка української народної вишивки – 1073 рік.  Вишивані сорочки, рушники, хустини існувати і в період Київської Русі.

Найдавніший рушник зі слідами вишивки знайдено в Києві на Вознесенському узвозі. В ньому було звернуто монети Володимира Великого.

   Вишивальному мистецтву вчили в монастирських школах, в період Київської Русі запровадили княгиня Анна Мономахівна.

(Звучить пісня «Вишиванка України»)

Ведуча: Кожен район в Україні мав свої кольори. Для Буковини і Закарпаття властиві різнобарвні кольори. На Київщині, Черкащині – червоний, чорний та синій.

   А чому червоний і чорний колір у нас в Україні найбільш популярні?

Діти: Червоний – то колір калини, щастя, любові і щасливої долі. Чорний колір – це колір землі нашої родючої, інколи у смутку. Він символізував тугу за своїм коханням, за вірним охоронцем.

(Звучить пісня «Два кольори»)

Ведуча: З давніх-давен кожна українська дівчина вміла вишивати. І ледве підростала, починала готувати собі сорочки, плахти, запаски, а найперше – рушник. З чистою думкою, гарними бажаннями дівчата вишивали на рушниках кожна свій візерунок, адже він несе в собі свою символіку. Починали вишивати тільки в жіночі дні: середу, п’ятницю і суботу.

Тож нехай дівчата розкривають свої секрети.

Гра «Мікрофон».

Учениця: Для немовляти вишивався рушник.

Перше дихання немовляти

На сніжно-білім полотні,

Блакитним шовком вишивала мати,

Мов першу стежичку в житті.

Учениця: Проводжає мати ситна у солдати і у хвилину прощання оповиває          свою кровинку рушником.

Вишила мати рушники,

Квіточку за квіткою стелила,

Підростали діти, йшли роки,

Непомітно мати постаріла.

В кожній квітці – лагідне тепло,

Материнських рук невтомна ласка

Нагадають діти, щоб було в них

Дитинство, наче казка.

Учениця: Людське життя  швидкоплинне, нічого вічного немає в цьому світі. Бабусі готували рушники про смерть. Похоронні рушники були з чорною мережкою, вузькі і довгі. Це і різнило їх від звичайних.

Ой наткала рушників чорних по мережку,

 Хай мені здадуться, як одружу внуків.

А як прийде смерть за мною і розкриє двері;

Рушничок цей мої діти повісять на двері.

   Ця стара українська пісні розкриває нам звичаї предків. При поминках помережаний чорним рушник клали на відкриті двері, а також ним застеляють труну, кладуть зверху хліб і проводжають в останню дорогу.

Учениця: Використовували рушники і в обряді будівництва хати. У давнину, коли будували хату, то підіймали на рушник сволок, а потім дарували ці рушники майстрам. Коли стіни були уже зведені, вгорі в куті, вішали образ, а на нього – рушник.

Практична робота.

Ведуча: А зараз нам допоможуть вихованці гуртка «Умілі руки».

Діти ділять на групи. Одна група малює рушничок, друга робить аплікацію. По закінченню роботи коротенько презентують свої рушнички.

(Під час виготовлення рушничків читається вірш).

Учениця: Вірш «Рушники»

Яблунька у росах переливних

Стукає гілками у шибки

А на стінах вишиті предивно

Птицяти щебечуть рушники.

То дівоче серце, що кохає,

Б’ється в цих у, голубах

В тої, що зорах їх вишила, я знаю,

Доля, як волошка голуба.

Дівчина, як яблунька розквітла.

Стала, усміхнулась при вікні:

Скільки сонця в посміху в тім світлі,

Скільки ласки в зору глибині.

А на рушниках пташки туркочуть

Так, здається, й пурхнуть у вікно,

Стелиться до щастя шлях дівочий

Рушниковим білим полотном.

Ведуча: Ми вже чули, що довгими зимовими вечорами дівчата вишивали. Та, мабуть, особливо любовно вишивала дівчина сватальні (або плечові) рушники. Найбільше обрядових сюжетів пов’язаних з рушником збігалося в весільному церемоніалі. Весільний рушник, як весь посаг, кожна дівчина готувала сама. І у виготовлення кожного рушника і вишитої сорочки вкладалося багато мрій і сподівань. Рушниками

(Пісня «Мамина сорочка»).

Ведуча: У кожній родині, де підростала дівчина, скриня мала наповнюватися. Їх дбайливо оберігали, гостям, сусідам неодмінно показували посаг, виготовлений дівчиною на виданні.

   Дати рушник означало традиційно готуватися до весілля.

Учениця: А в коморі сволок,

На ньому рушників сорок,

Біжіте, внесіте

Та боярів прикрасіте.

Ведуча: На заручинах, коли дівчина погоджувалася вийти заміж, вона перев’язувала сватів рушниками. І в день весілля ставали, наречені на вишитий рушник.  Тож давайте завітаємо з вами на сватання.

(Стиха звучить музика «В саду гуляла»).

Ведуча: Українська хата. Біля столу сидить бать (палить люльку) та дочка, яка вишиває рушник. Мати прибирає.

Мати: А ти, старий, чого розсівся? Хутко святкову свитку одягай та за стіл сідай, як господар поважний.

Батько: Та зараз, а що там горить, чи що?

Мати: Та бодай тобі! Свати йдуть, свати!

Галя: Ой лишенько! (Чується стукіт у двері)

Батько: Можна, можна. Заходьте, коли люди добрі. (Заходять два свати і молодий з хлібом)

1-й сват:  Добрий вечір, люди добрі! Батько й мати. Добрий вечір.

2-й сват: Кланяємося вам хлібом-сіллю. (Кладуть на стіл хліб)

Мати: Проходьте, сідайте до столу. таку Цікаво знати, що привело тебе до хати?

Батько: Яку таку справу маєте до нас?

1-й сват: (прокашлюється у кулак) Та діло тут таке. Шукаємо ми куницю, красну дівицю. А вона, кажуть до вашого двору забігла.

Батько: Он воно що?

1-й сват: Ну, а наш князь шукає її, бо хотів би мати собі.

Мати: Галю, ти чуєш?  

Галя: Та чую, мамо, чую! Постривайте я зараз!

Батько: Зажди, доню. Хочу спитати тебе, сватів вишитими рушниками пов’яжеш, чи може гарбуза даси молодому? Гарні ж бо вродили цього року?

Галя: А от зараз побачите (Виходить).

Батько: А, що сватоньки, куницю – нашу красну – дівицю ви бачили, а що про свого мисливця розкажете?

1-й сват: Наш козак – мисливець, парубок гарний. До роботи і до роботи і до танцю справжній. В нього добра і щира вдача. Та тут уже нічого довго говорити-балакати: віддайте за нашого Івана Галину.

2-й сват: (Звертається до нареченого). Ходино, Іване, по хаті – чи не кривий, бува, чи не горбатий, не сліпий, не безбокий. (Молодий проходить повільно, гордовито, піднявши голову).

1-й сват: (До нареченої) Ну, Галино, сподобався наш парубок?  А нашому Іванові ти люба.

2-й сват: (До батьків) Тож кажіть уже своє,  та сватам подавайте, а для молодого хустку шукайте.

Галя:

Ой ти, мамо, порадниця в хаті,

 Порадь мені, що людям сказати,

А чи мені рушники подавати,

А чи мені іншого шукати.

Мати: Ну що ж, донечко, коли ти не спала та рушники вишивала, то і подавай сватам. (наречена виносить рушники і хустку)

Галя: (до Івана) Вишитою хусткою я тебе дарую і при чесних людях кажу, що тебе я люблю (дає хустку нареченому).

Вас, сватоньки, рушниками пов’яжу,

За такого нареченого

Вам спасибі скажу.

(пов’язує сватів рушниками, мати і батько стелять рушник)

Галя:

Дозвольте, батьку, дозвольте, мати,

На рушник вишитий перед вами стати

На рушник вишитий перед вами стати

Та благословення вашого дістати.

Благословіть, мамо, благословіть, тату,

На щасливу долю, на життя багате.

(мати з батьком з іконою благословляють молодих).

Мати:

Бог благословляє і я благословляю,

Жити аж до віку в парі вам бажаю.

Хай діти - як квіти, життя барвінкове,

Веселе, як ружі на цім рушникові.

Батько:

Щастя вам, діти, поваги, любові,

Хлібного столу, доброї долі.

Зерном золотим хай колоситься нива,

Хай буде родина здорова й щаслива!

Мати:

Любуйтесь, шануйтесь, діток плекайте,

Людей не цурайтесь, привітно стрічайте

Та батька з матір’ю не забувайте!

(молоді встають і кланяються батькам).

Галя:

Та спасибі тобі, моя ненько,

Що будила мине раненько,

А я слухала, вставала,

Та рушники вишивала, по тихому Тікичу білила,

На сухому бережку сушила,

Своїх старостів дарила.

1-й сват: Спасибі, люди добрі, за хдіб-сіль та за вишиті рушники!

2-й сват: Бачимо, що дівчина добра господиня, коли пошила таку красу. До побачення!

Ведуча: Після сватання справляли гучне весілля. А в понеділок багато людей сходились дивитися, молода починала вбирати хату своїми рушниками.  Розвішувала їх і на двері, і на образи, і на вікна, дзеркало. Хата виглядала, як писанка. «Нехай ваші, мамо, спочивають, а мої до роботи стають», - казали при тім. Це означало, що молоді руки дають старим спочивати. Стара господиня відповідала: «нехай буде так, як Бог велів». Складала свої рушники в скриню і лежали вони там до останньої днини.

   Немає в нашому селі жодного дому, де б не красувалися диво-рушники.

      Дивлюся мовчки на рушник,

Що мати вишивала,

І чую, гуси зняли крик,

Зозуля закувала.

Знов чорнобривці зацвітали ,

Запахла рута-м’ята,

Десь тихо бджоли загули,

Всміхнулась люба мати.

І біль із серця раптом зник,

Так тепло-тепло стало.

Цілую мовчки той рушник,

Що мама вишивала.

   У народній притчі говориться, що гарні рушники виходили у той жінки, котра, як плаче – перли сиплються, а як сміється, так всі квіти цвітуть.

(звучить пісня «Рушничок»)

Ведуча: Рушник! Він пройшов крізь віки! Він і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх хто не черствіє душею.

Хай здоров’я ніколи не зраджує вам,

Будьте завжди такі ж ніжні і милі,

Щоб  вам радість, щастя і любов

Вишиваними цвіли рушником.

   Багато ми вам розповідати про рушник, але не все. В рушникові, як в пісні, закладена душа, яку неможливо збагнути до кінця, й багатство безмежне.

Шануйте, друзі, рушники,

Квітчайте ними свою хату,

То обереги від біди

Шануйте те, що дала мати.

Готуйте дітей з чистої роси,

Щоб легше їм в житті здолати

Похмурі та скрутні часи.

Шануйте, друзі, рушники!